Оновлено
2017-02-22
16:57

Історія кафедри

    

          Поворотним у царині історичних досліджень у Чернівецькому університеті та підготовки фахівців-істориків для вчительської та науково-педагогічної діяльності став 1940 рік, коли Північна Буковина увійшла до складу СРСР. Румунський університет, що діяв до цього часу, був розформований, а на його базі створено радянський український ВНЗ з офіційною назвою Чернівецький державний університет, у складі якого була значно розширена кількість факультетів. Тут вперше за всю історію існування університету створюється історичний факультет, котрий, як і весь університет, розпочинає свою роботу з осені 1940 р. Практично робота в університеті починалася з самого початку, оскільки встановлювалися нові суспільно-політичні та соціально-економічні відносини, котрі потребували і підготовки відповідних кадрів. Студентами університету вперше стають вихідці із трудового народу. Певна частина колишніх студентів продовжили навчання тепер вже в радянському університеті.

          У його складі на цей час не існувало окремої кафедри історії нового часу. В 1940 р. було здійснено набір студентів-істориків лише на перший курс 1940-1941 н.р. За навчальними планами історичного факультету на першому курсі вивчалися історичні дисципліни, які стосувалися історії стародавнього світу, давньої історії Росії, Радянського Союзу тощо. Тому в перший рік існування факультету нагальної потреби в окремій кафедри з історії Нового часу не було. На початковому етапі формування колективу історичного факультету однією з перших була створена кафедра історії, в рамках якої читалися і курси з історії Нового часу. На посаду виконуючого обов’язки завідувача саме цієї кафедри та водночас, як сказано в наказі в.о. ректора університету З. П. Шульги, «доцентом нової історії», було призначено Михайла Федоровича Скавронського, який прибув до Чернівців за відрядженням Наркомату освіти України з м. Одеси. 3 жовтня 1940 р. він призначається й деканом факультету. Проте вже в грудні 1940 р. на факультеті діяли дві історичні кафедри: кафедра історії СРСР і України, якою керував старший викладач А. В. Крячун, та кафедра всесвітньої історії на чолі з доцентом, кандидатом історичних наук М.Ф.Скавронським (крім нього на кафедрі працював викладач К. К. Каменський). Таким чином, кафедра всесвітньої історії спершу існувала в складі двох викладачів. До речі, обидва читали курс із загальної історії на п’яти відділеннях філологічного факультету (українському, російському, німецькому, англійському й французському).

        Отже, окремої кафедри нової історії в 1940-1941 н.р. не було, її організація, вірогідно, планувалася в найближчій перспективі, у міру зростання факультету. Однак, напад Німеччини на Радянський Союз затримав процес завершення формування історичного факультету, а значить і повнокровного формування його кафедр. Чернівецький державний університет, а разом з ним історичний факультет призупинив свою діяльність наприкінці червня 1941 р. Частина викладацького та студентського корпусу була мобілізована до лав Червоної армії і відправлена на фронт, інша – у спішному порядку евакуювалася в радянський тил.
Чернівецький державний університет відновив свою діяльність у рідних стінах одразу ж після звільнення Чернівецької області від німецько-румунських окупантів, зокрема, й історичний факультет, який розташовувався за адресою: вул. Л. Українки, 22 (сьогодні тут початкові класи СШ № 5).
        Однак, на відміну від довоєнного періоду, передбачалось вже в першому повоєнному навчальному році функціонування факультету в складі чотирьох кафедр: історії стародавнього світу, нової історії, історії СРСР та історії УРСР. Дана обставина пов’язана була з тим, що історичний факультет не створювався на цей час заново, а відновлював свою довоєнну діяльність. Тому в його складі були також студенти 2 - 4 курсів, що вимагало і відповідного забезпечення кадрами для читання історичних дисциплін. Але війна, яка продовжувалась хоч і далеко за межами області, не давала можливості забезпечити виконання в повному обсязі того, що було заплановано.
Особливо гострою залишалась проблема забезпечення читання університетських курсів професорсько-викладацьким складом, адже частина з них загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни, інша - продовжувала воювати проти фашистського агресора. Кадрова проблема була відчутною й у повоєнний час. Практично викладацький корпус університету почав формуватися заново. Нерідко для читання курсів університетських дисциплін на перших порах залучались фахівці, які не відповідали вимогам вищої школи, які ніколи не працювали у ВНЗ, не мали належних педагогічних навичок і т.п., що створювало додаткові труднощі у виконанні навчальних планів. З огляду на цю проблему в перші повоєнні роки не відбулося становлення кафедри історії нового часу як окремої одиниці.

Тому через відсутність належного числа викладацьких кадрів на історичному факультеті вже восени 1944 р. була створена кафедра загальної історії, колектив якої забезпечував читання курсів як стародавньої історії та середніх віків, так й історії нового та новітнього часу. Це був невеличкий колектив, який складався з трьох осіб: доцента В. К. Литвинова, к. іст. н. М. А. Горобця та завідувача кабінетом загальної історії А. М. Рузанова. Кафедру з 1944 р. очолив Валентин Кузьмич Литвинов, який хоча і не мав наукового ступеня, але володів чималим життєвим і спеціальним педагогічним досвідом. Влітку 1946 р. був оголошений конкурс на заміщення посади завідувача кафедри загальної історії, і за конкурсом на цю посаду пройшов к. і. н. О. Д. Дмитрієв. Проте першим викладачем, який забезпечував читання історичних дисциплін, пов’язаних з історією нового і новітнього часу, був к. і. н. Микола Андрійович Горобець, який в першому повоєнному році започаткував на історичному факультеті читання курсу історії нового часу для студентів третього курсу в загальному обсязі 108 годин. Крім того, на ІІІ і ІV курсах ним читався курс історії нового часу країн Сходу. На його долю випало нелегке завдання забезпечення читання цих курсів, з яких, навіть, відсутні були програми. Їх довелося складати персонально М. А. Горобцю.
Наприкінці березня - на початку квітня 1945 р. відбулася перша загальноуніверситетська наукова сесія, в складі якої працювала історико-філологічна секція. В її роботі брав активну участь і М. А. Горобець. „Ця перша в історії ЧДУ наукова сесія, - як сказано у звіті університету за 1944-1945 н.р., - проходила при людній аудиторії, серед якої були представники вишів м.Чернівців, представники інтелігенції міста”.
          Однак незабаром через звільнення М. А. Горобця з поважних причин кафедра знову виявилася незабезпеченою кадрами. Це привело до того, що курс нової історії зовсім не читався в 1945-1946 н.р. З огляду на такі обставини читання такого курсу було доручено доценту Кирилові Григоровичу Мигалю, який працював на кафедрі історії СРСР.

         Вже в квітні 1947 р. року до читання цього курсу був залучений викладач Чернівецького військового училища, к. і. н. Петро Кирилович Морочко. На час зарахування його викладачем історії нового часу Чернівецького університету він мав (з перервою на війну) 15-літній стаж науково-педагогічної роботи. Причому, враховуючи його професійні здібності та високоморальні якості, він одразу зараховується на посаду доцента і завідувача кафедрою нової історії на 0,5 ставки за сумісництвом. Таким чином, П. К. Морочко став першим завідувачем кафедри нової історії в Чернівецькому державному університеті. Але ненадовго, оскільки в 1947 р. із Москви до університету на постійну роботу прибув молодий і перспективний викладач Сімха Шмулевич Грінберг, якого було призначено завідувачем кафедри нової історії з 25 серпня 1947 р.
На посаді завідувача кафедри він докладає значних зусиль для організації кафедри та забезпечення навчального процесу з курсу історія країн нового часу. Одночасно працював за сумісництвом доцентом кафедри історії Чернівецького державного вчительського інституту. Йому одному випадало читати практично всі предмети з історії нового та новітнього часу в першому семестрі 1948 - 1949 н.р., оскільки П. К. Морочко у квітні 1948 р. звільнився з роботи за власним бажанням у зв’язку з переходом на іншу роботу. Тому С. Грінберг, як фахівець з нової історії, залишився на кафедрі один.

         За таких умов для читання курсів з нової історії у вересні 1948 р. на кафедру на посаду викладача було запрошено вчителя Чернівецької середньої школи № 1 Георгія Михайловича Страхова, який читав історію Англії, Франції і Німеччини на філологічному факультеті, але з 1950 р. став старшим викладачем кафедри історії СРСР. Тому проблема з кадрами викладачів з нової історії продовжувала залишатися гострою. 
У грудні 1948 р. за направленням Міністерства вищої освіти СРСР до Чернівецького державного університету прибув к. і. н. Залман Мойшович Гершов, який був зарахований спочатку на посаду старшого викладача кафедри нової історії, а з березня 1950 р. – на посаду доцента цієї ж кафедри. Він розробив і читав лекції з історії нового часу. З цього ж предмета проводив семінарські заняття зі студентами ІІІ курсу. Крім того, студентам ІV курсу читав спецкурс і спецсемінар з міжнародних відносин і спецкурс з історії зовнішньої політики США на ІV курсі та оглядові лекції з історії нового часу для студентів V курсу як денної, так і заочної форм навчання.
Тим часом С. Ш. Грінберг продовжував роботу над поповненням кафедри висококваліфікованими кадрами. У 1949 р. до ЧДУ прибув старший викладач Благовєщенського педінституту Мамедкесір Алекберзаде Алекберлі, який став читати курс історії країн Сходу. Отже, кафедра історії нового часу отримала досить суттєве і вагоме поповнення, отримавши молодого і перспективного вченого і педагога.

Восени 1950 р. М. Алекберлі пішов у річну кандидатську аспірантуру до Інституту історії АН УРСР. Його наполеглива праця завершилась у 1951 р. успішним захистом канд. дис. на тему: „Боротьба українського козацтва проти турецько-татарської агресії в 1600 - 1621 рр.” на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту історії АН УРСР (наук. керівник проф. В. О. Голобуцький).

          Здавалося, що колектив кафедри історії нового часу, до складу якого з 1947 р. входив також і к.і.н. В. К. Літвінов, нарешті, стабілізувався. Однак, кінець 40-х – початок 50-х років у Радянському Союзі був позначений т. зв. боротьбою проти космополітизму, яка зачепила й невеличкий колективу кафедри нової історії. Змушений був написати заяву на звільнення з університету «за власним бажанням» С. Ш. Грінберг, який припинив свою роботу в ЧДУ й перебрався в пошуках кращої долі до Москви. У червні 1954 р. не був обраний на посаду доц. кафедри історії нового часу З. М. Гершов, якого до того ж виключили з КПРС за обман партії, який полягав у приховуванні ним свого соціального походження. Отже, кафедра нової історії впродовж першої половини 50-х років утратила двох перспективних викладачів і науковців московської та ленінградської шкіл. А це, в свою чергу, знову поставило на порядок денний проблему кадрового забезпечення кафедри.
Після звільнення С. Ш. Грінберга за пропозицією декана історичного факультету В. О. Голобуцького ректор університету К. М. Леутський виконання обов’язків завідувача кафедри нової історії з 18 червня 1951 р. покладає на старшого викладача, к. і. н., безпартійного В. К. Литвинова. Йому було доручено також підготувати читання нового курсу – історії південних і західних слов’ян. У цей час кафедра отримала таку назву – кафедра історії середніх віків і нової історії. Однак, незабаром, на посаду завідувача був призначений М. А. Алекберлі, який залишився єдиним представником московської історичної школи.

У 1952 р. на кафедру прийшов молодий і перспективний викладач Іван Михайлович Теодорович, випускник історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Він зараховується викладачем кафедри з 1 вересня 1952 р. і розпочинає читати курс історії південних і західних слов’ян, а також спецкурс з історіографії нової історії зарубіжних країн Заходу. В 1953 р. у Львівському університеті І. М. Теодорович успішно захистив канд. дис. на тему „Польське питання в політиці імперіалістичних держав в останній рік першої світової війни”. Таким чином, в особі І. М. Теодоровича кафедра історії нового часу знайшла талановитого педагога і науковця.

          Однак, кафедрі, як окремій структурній одиниці факультету та університету, не судилося довго існувати. Вже на початку 1955-1956 н.р. вона була об’єднана з кафедрою стародавньої історії в одну кафедру загальної історії. Цікаво, що на момент об’єднання це була саме кафедра нової історії. Отже, восени 1955 р. об’єдналися в одну кафедру загальної історії дві кафедри: кафедра нової історії і кафедра стародавнього світу. Керівництво об’єднаною кафедрою загальної історії було залишено за М. А. Алекберлі. Та, власне, стержінь цієї кафедри складали викладачі, тепер вже колишньої, кафедри нової історії. На початку 1955-1956 н.р. на кафедрі загальної історії працювали: к. і. н., доц. М. А. Алекберлі (завідувач кафедрою), к. і. н., доцент Євген Вікентійович Черезов, к. і. н., старший викладач В. К. Литвинов, к. і. н., старший викладач І. М. Теодорович, старший викладач Кіра Сергіївна Мусієнко та лаборант кафедри Галина Іванівна Шаповалова. Як виявилося згодом, об’єднаній кафедрі спільними зусиллями належало забезпечувати читання цілого комплексу дисциплін із стародавньої історії, історії середніх віків та історії нового і новітнього часу понад два десятки років.
          Звичайно, як і в попередні роки, основні предмети курсу історії нового часу читалися М. Алекберлі та І. Теодоровичем. Зокрема, останній читав курси нової історії, історії південних і західних слов’ян, а також курс історіографії нової історії, тоді як М. Алекберлі продовжував читати історію країн зарубіжного Сходу, а також вів спецсемінар з міжнародних відносин на Далекому Сході.

У 1959 р. на кафедру загальної історії прийшов працювати Вітольд Вікторович Шаповалов. Випускник Чернівецького університету 1952 р., пропрацювавши тривалий час на партійній роботі, зокерма, й секретарем партійного бюро університету (1956 - 1959 рр.), він повернувся на факультет як викладач загальної історії. Саме з нього починається підготовка кадрів вищої кваліфікації за рахунок власних випускників, що через певний період часу стане доброю традицією. На самому початку йому було доручено читання спецкурсу „Історія соціалістичної думки і робітничого руху на Заході”.
          Поряд з педагогічною діяльністю значна увага приділялася викладачами історії нового часу і науковій роботі. Безперечно, навчання в аспірантурі, захист кандидатських дисертацій були результатом значних зусиль кожного викладача. Однак, після захисту дисертацій жоден з викладачів не зупинявся на досягнутому. Та інакше й бути не могло, адже наукова робота була складовою науково-педагогічної роботи кожного викладача ВНЗ.
Так, М. А. Алекберлі впродовж наступних років продовжував розробляти тему Хотинської війни 1621 р. 1957 р. в Чернівцях вийшла друком його фундаментальна праця „Хотинська війна”, котра не втратила свого значення й дотепер. Показовим є той факт, що ця праця була передрукована у збірнику наукових праць „Хотинська війна (1621 р.)”, що був виданий Центром пам’яткознавства Академії наук України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури в 1991 р. у Києві. Його доробок з даної проблематики став основою монографії „Боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії в другій половині ХVI – першій половині ХVІІ століть” (1961 р.). Однак, вихід у світ монографії, як і сама докт. дис., захист якої також відбувся в 1961 р., припадають на період роботи М.Алекберлі вже в Дагестанському університеті, куди він перейшов працювати в 1959 р.

          Активну наукову роботу проводив також і І. М. Теодорович, якому в 1958 р. було присвоєно наукове звання доцента кафедри загальної історії. У 50-х роках він плідно співпрацював з редакціями центральних наукових журналів. Зокрема, в 1955 р. подав до журналу „Славяноведение” статтю на тему „Польське питання в антирадянських планах американо-англо-французського імперіалізму в останній рік першої світової війни”.
         Чимало викладачів історичного факультету повоєнного часу, читаючи історичні дисципліни з інших періодів загальної історії, все ж свої наукові дослідження присвячували періоду нового та новітнього часу і досягали в цьому плані позитивних результатів. Наприклад, предметом наукових інтересів В. К. Литвинова стає історія Румунії новітнього часу, в тому числі історія Буковини. За досить короткий період часу він підготував і захистив канд. дис. на тему: „Аграрна реформа на Буковині в період румунської окупації”. Та навіть після захисту канд. дис. проблеми історії Буковини новітнього часу залишалися в центрі уваги його наукових пошуків.
Поряд з питаннями навчально-педагогічної діяльності, що постійно розглядались на засіданнях кафедр, регулярно заслуховувались також звіти викладачів про наукову роботу, обговорюватись тези доповідей та повідомлень, які готувались заздалегідь для виступів на наукових конференціях, що проводились час від часу в Чернівецькому університеті. В межах кафедри проходило жваве і критичне обговорення наукових статей, підготовлених співробітниками кафедри, зокрема, й рецензій на наукові доробки колег з інших ВНЗ. Наприклад, на засіданні кафедри нової історії від 24 вересня 1954 р. проходило обговорення рецензії М. К. Алекберлі на книгу київського автора К. О. Джеджули „Історія Франції”. Цим доробком Джеджула прагнув утвердитися доктором історичних наук.

          Однак, членами кафедри його праця була розкритикована. Так, І. М. Теодорович відверто заявив, що не може вважати цю книгу науковою працею. Підкреслив, що „цей підручник є суцільною компіляцією і як докторська дисертація вважатися не може”. Крім того, ним було запропоновано ряд інших суттєвих поправок до рецензії, яка в основному з доповненнями та пропозиціями була затверджена кафедрою.
           Працюючи над власними науковими проблемами, викладачі факультету намагались залучити до наукової роботи також здібну студентську молодь. Наприклад, після відновлення роботи університету було організовано історичний гурток, який впродовж 1944 - 1945 н. р. провів 8 засідань. Керівництво гуртком було покладено на тодішнього завідувача кафедри В. Литвинова. На засіданнях гуртка слухались питання й історії нового часу. В березні 1945 р. на науковій конференції було заслухано 6 доповідей студентів, які ретельно для цього відбиралися (спочатку розглядалися на засіданні гуртка, а потім затверджувалися на засіданні кафедри). Керівниками студентського гуртка в 40-50-х роках були завідувачі кафедри – С. Грінберг, В. Литвинов, М. Алекберлі. В 1951-1952 рр. гурток працював над проблемами історії І та ІІ Інтернаціоналів. Одним з керівників студентського наукового гуртка об’єднаної кафедри загальної історії був І. М. Теодорович. У 1958 р. науковий гурток цієї кафедри працював над темою „Робітничий і соціалістичний рух після Другої світової війни”.

Під керівництвом усіх викладачів кафедри здійснювалась наукова робота студентів саме з проблематики нової та новітньої історії. Наприклад, студент ІV курсу В.В.Шаповалов на VІ студентській науковій конференції, що проходила в університеті на початку квітня 1951 р., виступав з повідомленням на тему „Саботаж англо-американського імперіалізму в справі відкриття Другого фронту”, якою керував доц. З. Гершов. Зрозуміло, що залучення студентської молоді до науково-дослідної роботи було копіткою справою, але разом із тим і необхідною та, зрештою, результативною. Такі студенти 40-х – першої половини 50-х років, як З. Б. Браславський, Г. С. Іванушко, О. Ф. Пастух, М. В. Загайний, П. П. Никифорак, Р. П. Ростікус, О. Й. Филипович, Є. С. Приходько, В. В. Шаповалов, Ф. І. Соломко, В. М. Малишко, П. В. Михайлина, Л. І. Васюк та інші, пройшовши через студентські наукові гуртки та конференції, в майбутньому стали талановитими викладачами історичних і суспільних кафедр та науковцями не тільки Чернівецького університету, але й інших ВНЗ.

У 1955 році кафедра нової історії була об’єднана з кафедрою історії стародавнього світу і середніх віків в одну – кафедру загальної історії, яка проіснувала під такою назвою до 1976 року. За цей період її почергово очолювали доценти І. М. Теодорович і В. В. Шаповалов. Штат співробітників, які забезпечували читання курсів з нової та новітньої історії, мінявся, але загалом їх кількість не перевищувала шість чоловік. Зокрема, курс нової історії країн Західної Європи та Північної Америки впродовж всього періоду незмінно читав В. В. Шаповалов. Історію південних і західних слов’ян читав І. М. Теодорович і (з 1970 року) Юрій Іванович Макар. Останній читав також курс новітньої історії зарубіжних країн.

У 60-ті роки на кафедрі почали працювати два випускники Ленінградського університету. Одним із них був Марат Миколайович Межевич, який після закінчення аспірантури ЛДУ переїхав до Чернівців на постійне місце роботи. Він розробив і своєрідно викладав нові на той час дисципліни, зокрема курси новітньої історії країн Азії та Африки й історії Латинської Америки. Останній із них був тоді рідкісним навіть для столичних ВНЗ. Тому невипадковим стало проведення в 1963 р. саме на історичному факультеті Чернівецького державного університету Другої Всесоюзної студентської конференції з проблем Латинської Америки. Конференцію організувала кафедра загальної історії ЧДУ разом з кафедрою нової та новітньої історії Московського університету ім. М. В. Ломоносова. Це стало помітною подією в житті історичного факультету

З 1966 р. на кафедрі працював інший випускник Ленінградського університету – Станіслав Германович Десятсков. Він викладав головним чином на факультеті романо-германської філології, де читав курс „Географія, історія та культура Англії”, а на історичному факультеті керував написанням курсових і дипломних робіт, а також читав оригінальний спецкурс „Історія західноєвропейського мистецтва”.

          З 1968 р. після закінчення навчання в ЧДУ та проходження кваліфікаційного стажування в Інституті країн Азії та Африки при Московському університеті на кафедрі почав працювати випускник історичного факультету Євген Васильович Лихач (Сахновський). Він розробив і вперше читав курси середньовічної й нової історії країн Азії й Африки. Новітню історію цих країн з 1970 р. читав Анатолій Андрійович Адамович. 
У 1976 р. кафедра була відновлена як самостійна структурна одиниця факультету та отримала попередню назву, а саме: кафедра історії нового та новітнього часу, яка складалася з шести викладачів. Її очолив д. і. н., проф. І.М. Теодорович. В її складі тоді працювали, крім завкафедрою, доценти А. А. Адамович, Ю. І. Макар, В. В. Шаповалов, старші викладачі І. М. Гойло та Є. В. Сахновський. У 1979 р. на посаду викладача кафедри був обраний за конкурсом Олександр Іванович Сич, який із відзнакою закінчив історичний факультет ЧДУ (у 1977 р.) і, незважаючи на молодий вік, встиг проявити себе як талановитий дослідник і здібний викладач. Згодом, вже у 1980-х рр. викладачами кафедри стали її випускники: В. І. Головін, В. П. Фісанов, С. С. Троян. На засадах сумісництва викладацьку роботу на кафедрі здійснював доцент Микола Васильович Ляхович, який протягом 1967- 1996 рр. обіймав посаду проректора університету з навчальної роботи.

            Про навчальну спрямованість роботи кафедри в 60-70-ті роки можна скласти уявлення з назв спецкурсів і спецсемінарів:
- „Крах колоніальної системи в Африці” (М. М. Межевич);
- „Історіографія нової історії” (І. М. Теодорович);
- „Історія І Інтернаціоналу” (В. В. Шаповалов);
- „Внутрішня політика США після Другої світової війни” (М. М. Межевич);
- „Історія західноєвропейського мистецтва” (С. Г. Десятсков);
- „Колоніальний поділ Африки” (Є. В. Сахновський);
- „Боротьба за переділ світу і міжнародні відносини на рубежі ХІХ - ХХ ст.” (В. В. Шаповалов).

          Наукова робота працівників кафедри проводилася загалом у двох напрямках:
1) історія міжнародних відносин і зовнішньої політики зарубіжних країн;
2) історія робітничого і національно-визвольного рухів.
Так, наукові інтереси проф. І. М. Теодоровича охоплювали широкий спектр питань міжнародних відносин і національно-визвольної боротьби народів Центральної та Південно-Східної Європи в першій половині ХХ ст. В опублікованих ним працях особлива увага приділялась висвітленню так званої східної політики Німеччини напередодні та в період Першої світової війни, аналізу анексіоністських програм німецько-австрійської вояччини та спробам її реалізації. Головні підсумки досліджень у цьому напрямку були викладені автором у докт. дис. “Загарбницька політика Німеччини і Австро-Угорщини на Сході в 1914–1918 рр.”, захищеній у 1972 р.

         У 1970-і роки проф. І. М. Теодорович хронологічно розширив тематику своїх досліджень, але водночас повертався неодноразово й до попередньої, заглиблюючись інколи у детальне вивчення тих питань, які на той час вважалися поза компетенцією представників „периферійної” науки. Так, він мав свою думку про укладений більшовиками у 1918 р. Брестський мир, про роль Парвуса у налагодженні контактів Леніна з німецьким командуванням і з приводу інших історичних подій. Звичайно, надрукувати такі розвідки тоді було неможливо.
         Велику увагу як завідувач І. М. Теодорович приділяв методиці викладання історії, протягом багатьох років читаючи студентам курс „Вступ до спеціальності”, а також організації наукових досліджень на кафедрі. Він був автором розділів з історії Польщі періоду 1865–1965 рр. у підручнику для вищих шкіл „Історія південних і західних слов’ян” (виданий в 1966 р.), а також ініціатором і одним із організаторів VII Всесоюзної наукової конференції істориків-славістів, успішне проведення якої в Чернівцях у 1975 р. надовго запам’яталося її учасникам. Глибоко досліджуючи історію Першої світової війни та міжнародних відносин, проф. І. М. Теодорович заклав початки власної наукової школи слов'янознавства, яка нині існує в Чернівецькому університеті. Свідченням цього є захист канд. дис. з відповідної проблематики такими науковцями, як В. П. Газін, Є. В. Сахновський, В. П. Фісанов, а дещо пізніше – вихід у світ монографій і захист докт. дис. тими ж В. П. Газіним і В. П. Фісановим.

         Впродовж багатьох років кафедру загальної історії, а потім історії нового та новітнього часу очолював проф. В. В. Шаповалов, який досліджував історію робітничого руху Франції в період Четвертої республіки. Після захисту в 1964 р. кандидатської дисертації „Боротьба французького робітничого класу за безпосередні економічні вимоги і на захист демократичних свобод” (1951 - 1955 рр.)” він продовжив наукову розробку цієї проблеми, значно розширивши її хронологічні рамки та джерельну базу дослідження. Підсумком його багатолітньої праці став захист у 1980 р. докт. дис. „Боротьба французького робітничого класу за соціальний прогрес і демократію у роки Четвертої республіки” у Московському державному університету, що було безсумнівним визнанням наукової зрілості та компетенції її автора. Наукову роботу В. В. Шаповалов успішно поєднував з громадською. Він став визнаним у місті Чернівці й області лектором-міжнародником, впродовж багатьох років керував школою лекторів-міжнародників факультету громадських професій ЧНУ, був головою правління обласної організації товариства “Знання”. Його організаційно-наукова діяльність (насамперед наукове керівництво аспірантами) особливо активізувалася, коли він став доктором історичних наук (1981 р.) і професором (з березня 1982 р.).

          Займаючи відповідальну адміністративну посаду проректора ЧДУ з навчальної роботи, доц. М. В. Ляхович водночас плідно займався науковими дослідженнями. У сфері його уваги була історія Румунії новітнього часу, зокрема робітничий рух в цій країні в роки світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. По цій темі він опублікував у 1987 р. монографію „Робітничий рух у Румунії в роки світової економічної кризи 1929-1932 рр.” і захистив докт. дис.
В наукову тематику кафедри доволі швидко й ефективно вписалися дослідження Ю. І. Макара. Після захисту в 1971 р. канд. дис. „Збройне повстання 1944 р. у Варшаві” він працював над темою „Становлення й зміцнення народної демократії в Польщі (1944–1949 рр.)”. В 70-і роки на цю тему ним опубліковані монографія й низка статей.

           Наукову розробку американської історії започаткував на кафедрі М. М. Межевич. На початку 60-х років, вже працюючи в ЧДУ, він завершив роботу з написання початої ще в аспірантурі Ленінградського університету канд. дис. „Політична боротьба в США в 30-х роках ХІХ ст.”. В 1964 р. дисертація була успішно захищена в Московському університеті. За відгуком відомого американіста М. М. Болховітінова, її автор поставив і оригінально вирішив проблему так званої „демократії Джексона”. Межевич був чудовим лектором-міжнародником, і багато його статей з міжнародної тематики друкувалися на сторінках газети „Радянська Буковина” за 1961 - 1964 рр. Після виїзду з Чернівців він серйозно займався вивченням такої проблеми, як соціологія міст в одному з інститутів м. Ленінграда. Написав на цю тему монографію (Социальное развитие и город: философский и социологический аспект. – Л., 1979) і захистив докторську дисертацію.

         У 1970-х роках науковою діяльністю на кафедрі займалися також доценти С. Г. Десятсков та А. А. Адамович (прибули в Чернівці відповідно з Ленінграда та Челябінська). Перший з них присвятив декілька статей та повідомлень зовнішній політиці Англії напередодні Другої світової війни, а другий – історії міжнародних відносин початку ХХ ст. та напередодні Першої світової війни.

В кінці 70-х років активізували наукову діяльність ст. викладач кафедри І. М. Гойло і Є. В. Сахновський. Останній із них у процесі роботи над дисертацією, присвяченою британській політиці на Балканах у роки Першої світової війни, написав статтю для журналу АН СРСР „Советское славяноведение”, друкуватися в якому було вельми престижно. І. М. Гойло вивчав чехословацьку історіографію національно-демократичної революції в Чехословаччині, виступав з доповідями на цю тему на наукових конференціях.

Насамкінець, слід згадати, що саме на кафедрі історії нового та новітнього часу почалася наукова діяльність тодішнього аспіранта-заочника Ігора Григоровича Буркута (сфера наукових інтересів – історія Югославії), аспіранта Юрія Павловича Шестакова (сфера наукових інтересів – історія Польщі) та викладача кафедри Олександра Івановича Сича. Сфера наукових інтересів останнього спочатку була пов’язана з вивченням зовнішньої політики Англії щодо країн Південно-Східної Європи наприкінці ХVI ст. Пізніше, вже на початку 90-х років, грунтовна стаття на цю тему була надрукована ним у відомому в науковому світі щорічнику радянських медієвістів. Та обставини змінилися, і О. І. Сичу довелося міняти тематику досліджень.

          У 1977 р. між Чернівецьким і Саскачеванським (м. Саскатун, Канада) університетами була укладена угода про співробітництво в освітній та науковій сферах. Незабаром була досягнута домовленість про спільну роботу істориків над темою „Роль національно-етнічних груп в освоєнні західних земель Канади”. Тому з початку 1980-х рр. ще одним перспективним і зовсім новим для історичного факультету напрямком наукових досліджень стали канадознавчі студії. При кафедрі по цій темі почала працювати група у складі п’яти осіб, три з яких були викладачами кафедри: доц. Ю. І. Макар, к. іст. н. ст. викладач Є. В. Сахновський і викладач О. І. Сич, а також завідувач кафедри англійської мови ЧДУ доц. В. В. Михайленко і аспірант Інституту історії АН УРСР О. Макар. Ділові контакти з канадськими вченими сприяли активному початку роботи над темою. Для збору матеріалів у Канаду виїжджали Ю. І. Макар, В. В. Михайленко, Є. В. Сахновський. Та, мабуть, найбільше ця подія вплинула на наукову діяльність саме О. І. Сича, який відтоді повністю переорієнтувався на тему імміграції (зокрема слов’янської) в Канаді у період з кінця ХІХ ст. до Другої світової війни і, власне, першим почав саме наукову розробку зазначеної теми, надрукувавши низку статей та успішно захистивши в 1984 р. канд. дис. в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, фактично першу з цієї проблематики в Україні.

         У 1980-х р. продовжував зростати науковий потенціал кафедри. Захистили кандидатські дисертації: у 1982 р. – Є. В. Сахновський („Югослов’янське питання в британській громадській думці періоду Першої світової війни 1914-1918 рр.”), у 1983 р. – В. І. Головін („Становлення і розвиток радянсько-польських зв’язків у галузі транспорту і транспортного машинобудування (на матеріалах Української РСР)”, у 1984 р. – О. І. Сич („Слов’янська еміграція Австро-Угорщини в заселенні та освоєнні канадського Заходу (кінець XIX – початок XX ст.)”, у 1986 р. – І. М. Гойло („Національно-демократична та соціалістична революція в Чехословаччині. Проблеми історії та історіографії”), у 1990 р. – С. С. Троян („Політична боротьба в Німеччині навколо питань колоніальної політики в Африці в 1871 - 1890 рр.”).

         Слід зазначити, що кафедра історії нового та новітнього часу забезпечувала викладання низки дисциплін і на факультеті іноземних мов. Так, наприклад, І. М. Гойло читав курс „Географія, історія та культура Німеччина”, а О. І. Сич успішно викладав (впродовж 12-ти років) курси „Географія, історія та культура Англії” та „Географія, історія та культура Франції”, С. С. Троян – відповідно курс всесвітньої історії.
Окремо слід сказати про громадську роботу викладачів кафедри. Так, В. В. Шаповалов, Є. В. Сахновський, І. М. Гойло, О. І. Сич, С. С. Троян стали відомими в місті та області лекторами-міжнародниками. Одним з кращих кураторів не тільки історичного факультету, але й в університеті вважався О. І. Сич, про досвід наставницької роботи якого неодноразово писала університетська газета.

          У 1987 - 1991 рр. кафедру очолював проф. В. В. Шаповалов, після нього цю посаду обіймав проф. Ю. І. Макар. У 1990-х рр. склад кафедри поповнився доцентами В. Є. Струтинським (1994 р.), І. В. Жалобою, В. Ф. Холодницьким, П. І. Яценюком (1998 р.), які до цього працювали на інших кафедрах факультету й університету.
Після проголошення незалежності України урізноманітнилася тематика наукових досліджень викладачів кафедри, більш виваженим і об’єктивним стало викладання нормативних курсів, почали запроваджуватися інноваційні підходи до організації навчального процесу.

         Викладачі кафедри забезпечували читання провідних дисциплін історичного циклу. Так, курси нової історії країн Західної Європи та Північної Америки вели В. В. Шаповалов, І. М. Гойло; новітньої історії - О. І. Сич, Ю. І. Макар, В. Є. Струтинський; історії країн Азії та Африки - А. А. Адамович, Є. В. Сахновський, В. П. Фісанов; історії південних та західних слов′ян - І. М. Теодорович, Ю. І. Макар, І. М. Гойло; історії країн Латинської Америки - А. А. Адамович, В. І. Головін; методології історії - Є. В. Сахновський; історії Росії - П. І. Яценюк, І. В. Жалоба; історії СРСР, історії соціал-демократичних рухів у Східній Європі - В. Ф. Холодницький; джерелознавства - І. В. Жалоба, В. Ф. Холодницький. Зростанню рівня навчального процесу сприяло доповнення його спеціальними курсами та семінарами. Тематика їх постійно оновлювалася, охоплюючи важливі питання історії, методології та історіографії. Протягом 1976 - 2000 рр. викладачами кафедри читалися спецкурси: „Основи герменевтики” та „Проблема нарратива в історичному пізнанні” (доц. Є. В. Сахновський); „Зародження і особливості слов’янської історіографії”, „Проблеми австро-німецького союзу та розвиток визвольного руху чехів і словаків напередодні і в роки Першої світової війни” та „Історіографія південних та західних слов’ян” (доц. І. М. Гойло); „Тоталітаризм як історико-культурний феномен в історії XX ст.” та „Історія і політика в тоталітарному суспільстві” (доц. В. П. Фісанов); „Країни Східної Європи в другій половині 1940-х рр.” та „Українська діаспора: історія та сучасність” (проф. Ю. І. Макар); „Проблеми історії Другої світової та Великої Вітчизняної війн” (доц. П. І. Яценюк); „Соціально-економічний і політичний розвиток країн Центральної та Південно-Східної Європи” (доц. В. Є. Струтинський); „Проблеми історії ранніх буржуазних революцій Нового часу”, „Доля демократії в ХХ столітті” та „Світ напередодні XXI ст.”(проф. О. І. Сич); „Колоніальна експансія європейських країн в Африці наприкінці XIX – поч. XX ст.” (проф. В. В. Шаповалов); „Національна самобутність Канади: особливості політичної культури” (асист. Т. Я. Лупул); „Комунікаційний фактор у міжнародних відносинах XIX ст.” (доц. І. В. Жалоба).

           Викладачі кафедри підготували і видали низку методичних рекомендацій і матеріалів, необхідних у навчальному процесі. Особливо активно в цій царині працювали доценти О. І. Сич та С. С. Троян. Так, О. І. Сич видав протягом 90-х рр. „Методичні вказівки до семінарських занять з новітньої історії (1919-1945 рр.)” - Чернівці: Рута, 1995; „Навчальні матеріали до теми „Походження „холодної війни”. – Чернівці: Рута, 1995, „Війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення США”. Методичні рекомендації для студентів історичного факультету. – Чернівці: Рута, 1996, „Всесвітня історія (1918-1945 рр.)”. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000.
           У цей час наукова робота кафедри зосереджувалася на дослідженні актуальних проблем соціально-економічної та політичної історії країн Європи і Північної Америки в новий та новітній час. Завдяки Ю. І. Макару (завідувач кафедри з 1991 р.), який у 1989 р. захистив докт. дис. „Становлення і зміцнення ладу народної демократії у Польщі (1944-1949 рр.)”, полоністика стала одним із напрямків наукової роботи кафедри. Під керівництвом Ю. І. Макара над цією проблемою працювали доценти В. І. Головін і В. Є. Струтинський.
           Продовжувалися дослідження в царині канадознавства, до яких, крім О. І. Сича, долучилися аспіранти й здобувачі кафедри (С. Федуняк, С. Панцир, Т. Лупул). У 1990 р. на базі кафедри була проведена міжнародна конференція, присвячена 100-річчю початку української еміграції до Канади. 1991 р. в Чернівецькому університеті відбулася перша конференція Радянської асоціації вивчення Канади. З українського боку Оргкомітет конференції очолював доц. О. І. Сич. Конференція була проведена на дуже високому представницькому рівні – як державному (за участю посла Канади в СРСР та консула Канади в Києві), так і науковому рівнях (у конференції брали участь провідні канадознавці не тільки Радянського Союзу, але й відомі науковці з 7 країн Європи, Азії та Північної Америки). Самий факт проведення такої поважної конференції в Чернівцях засвідчив визнання досягнень канадознавчого осередку в Чернівецькому університеті, насамперед на кафедрі історії нового та новітнього часу історичного факультету. Ще одним свідченням можна вважати запрошення доц. О. І. Сича до участі у міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю української імміграції в Канаді (відбулася у вересні 1991 р. у місті Едмонтон, провінція Альберта), яка була складовою програми офіційних святкувань цієї події в „Країні кленового листка”.
У тому ж 1991 році О. І. Сич видав оригінальну за жанром книжку „З „Нового краю”. Листи українських емігрантів з Канади”, яка, до речі, була й першою, виданою в Канаді, публікацією чернівецьких науковців (видання здійснено Канадським інститутом українських студій при Альбертському університеті); трохи пізніше книжка вийшла друком також у Чернівцях. Логічним підсумком 15-річної роботи науковця став захист у 1994 р. докторської дисертації „Імміграція та її місце в соціально-економічному розвитку Канади (1900 - 1939 рр.)”.
Результатом наукової роботи доц. С. С. Трояна став захист у 1995 р. докторської дисертації на тему „Ідеологія та практика німецького колоніалізму в XVI – XIX ст.”. 
Над проблемами історії Першої світової війни працював доц. В. П. Фісанов У 1999 р. він опублікував монографію „Програне суперництво (США та Австро-Угорщина у Центральній Європі у роки Першої світової війни)”, а наступного року захистив з цієї теми докт. дис.
Плідною була наукова діяльність І. М. Гойла, який займався історіографією Чехословаччини.
Продовжував вивчати історію британської політики на Балканах у роки Першої світової війни доц. Є. В. Сахновський, але в цей період предметом його зацікавлення все більше стають проблеми методології історії, з цієї проблематики ним було надруковано низку цікавих статей..
Наукова проблематика доц. В. Ф. Холодницького охоплювала широке коло питань з історії політичних репресій у сталінський період історії СРСР, голоду 1946 - 1947 рр., процесу радянізації Північної Буковини.
Доц. І. В. Жалоба займався питанням історії шляхів сполучення у східній частині Австро-Угорщини. Згодом з означеної теми опублікував монографію і захистив докт. дис.
Над проблемою історії радянських професійних спілок працював доц. П. І. Яценюк. У 1992 р. він опублікував монографію „Профспілки України періоду застою (60-80-ті роки). Науково-аналітичний огляд” (у співавторстві).
Науковці кафедри брали активну участь у міжнародних, всеукраїнських, регіональних і обласних наукових конференціях, симпозіумах, конгресах в Україні та поза її межами (Канада, Австрія, Польща, Румунія, Росія, Німеччина). Усього за 1976 - 2000 рр. науковцями кафедри опубліковано понад 450 наукових праць. 
Станом на 2000 р. на кафедрі (з 1998 р. мала назву кафедри всесвітньої історії та політології, з 2000 р. – кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин) працювало 11 викладачів, з них 5 професорів, докторів наук, 6 кандидатів наук, доцентів.

          Новий етап в історії кафедри розпочався з вересня 2001 р., коли на базі кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин утворилися дві кафедри, а саме: кафедра міжнародних відносин (завідувач – проф. Ю. І. Макар) і власне кафедра історії нового та новітнього часу (завідувач – проф. О. І. Сич). Тоді в її складі були два професори, чотири доценти, один асистент і старший лаборант.
Становлення новоствореної кафедри відбувалося за непростих умов. По-перше, буквально все довелося починати з нуля: від складання робочих програм, графіків та іншої необхідної документації, визначення наукової проблематики до побутового облаштування кафедри. По-друге, треба було подолати деякі негативні явища як в організації, так і в самому змісті роботи кафедри, які виявилися наприкінці 1990-х рр., коли колектив кафедри певною мірою „розмагнітився”, в її діяльності почав виявлятися формалізм, поверхове обговорення назрілих проблем, розпорошеність зусиль, коли втрачалося чимало корисного, цінного, перевіреного часом, що було притаманно кафедрі історії нового та новітнього часу в 1980-х – на початку 1990-х рр.

         Порівняно швидко на відновленій кафедрі історії нового та новітнього часу, завдяки енергійній і цілеспрямованій діяльності її завідувача, вдалося відновити такі традиційно притаманні її роботі риси, як сумлінне ставлення до своїх професійних обов’язків, принциповість, вимогливість до фахової підготовки студентів, чіткість у роботі, відповідальність за доручену справу, і водночас на основі взаємної поваги, доброзичливості та товариській підтримці створений гарний духовний клімат.

З огляду на те, що обличчя кафедри визначають викладачі, які є її найціннішим капіталом, адже саме їхнє ставлення до роботи визначає престиж і авторитет кафедри, її завідувач завжди приділяв належну увагу кадровому питанню. У 2002 р. проф. О. І. Сич запросив працювати на кафедру колишніх випускників історичного факультету: В. І. Пінцака, А. В. Мінаєва, В. М. Папука. Вони органічно ввійшли до кафедрального колективу, довели свою придатність до викладацької роботи в національному університеті. Таким чином, на кафедрі гармонійно поєдналися в єдиний колектив викладачі молодого, середнього та старшого поколінь, але всі вони мали солідний стаж педагогічної роботи, належний досвід викладання у ВНЗ та науковий доробок. З часом отримали звання доцентів І. А. Піддубний і А. В. Мінаєв. У 2002 – 2010 рр. на кафедрі працювали за сумісництвом к. і. н. С. М. Гакман, завідувач методичним кабінетом В. І. Вейда, к. і. н. О. Т. Безаров, к. і. н. О. Є. Сахновський. На жаль, кафедра зазнала і вітчутних втрат – пішли з життя такі висококваліфіковані викладачі, справжні фахівці своєї справи й порядні люди, як доц. І. М. Гойло та проф. В. В. Шаповалов.

          Головною ділянкою роботи кафедри був навчальний процес. Здобутки в цій царині виглядали вагомими й незаперечними. Істотно урізноманітнився та оновився зміст навчальних курсів, що викладалися на кафедрі, були розроблені та запроваджені до навчального процесу нові курси на актуальну тематику, наприклад, „Сучасна історія країн пострадянського простору” (доц. В. Ф. Холодницький), „Цивілізації в історії людства” (проф. О. І. Сич). Відбулося також докорінне – десь на 85 - 90% – оновлення тематики спецкурсів (значною мірою з урахуванням побажань студентів), причому їх викладання було синхронізовано – за хронологічною ознакою – з основними, профілюючими курсами, які читаються кафедрою. Кафедра запропонувала студентам низку цікавих спецкурсів, які не тільки розширюють і поглиблюють їхні знання з історичних дисциплін, але й сприяють зростанню їхнього загальноосвітнього та культурного рівнів, наприклад, „Основи герменевтики”, „Час в історії”, „Інтелектуальна історія ХХ століття”, „Розвиток військового мистецтва та техніки в добу Нового часу”, „Історія скандинавських країн у новий і новітній час” та ін. З метою розширення професійного кругозору, ерудиції та загальної культури студентів, що спеціалізуються на кафедрі, проф. О. І. Сич зініціював для них читання викладачами кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури спецкурсу „Літературні інтерпретації історії”.

         Викладачі кафедри (проф. О. І. Сич, асист. В. М. Папук) читали курс всесвітньої історії для студентів, що опановують спеціальності «країнознавство» та «політологія». Даний курс, але у значно розширеному варіанті, викладається для студентів філологічного факультету (спеціальність – «зарубіжна література»); його в різні роки читали проф. О. І. Сич, доц. А. В. Мінаєв, асист. В. І. Пінцак, асист. В. М. Папук, доц. А. І. Горук. Свого часу для студентів-політологів кафедра забезпечувала читання курсу з історії західної філософії (доц. Є. В. Сахновський, доц. А. В. Мінаєв), також спеціально для них на замовлення кафедри політології та державного управління к. політ. наук, асист. В. І. Пінцаком розроблений річний курс „Політична історія зарубіжних країн”.
За 2002 – 2010 рр. викладачами кафедри видано понад 20 навчальних посібників і конспектів лекцій і низка методичних рекомендацій, в тому числі два посібники – з грифом МОНУ [О. І. Сич Історія західного суспільства в міжвоєнний період (1919 – 1939 рр.). – Чернівці: Наші книги, 2008. – 320 с., іл.; О. Сич, А. Мінаєв. Світ у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.: основні тенденції політичного та соціально-економічного розвитку: Навчальний посібник. – Чернівці: Наші книги, 2010. – 200 с., іл.]. Слід відмітити підготовлені на замовлення Новоселицької гімназії «Нариси з всесвітньої історії. ХХ століття» проф. О.І.Сича та «Основи науково – дослідної роботи» доц. І.М.Гойла. Фактично вперше в історії факультету його викладачі надали вчителям і учням середніх шкіл таку відчутну навчально-методичну допомогу. Перед викладачами кафедри поставлено завдання забезпечити викладання всіх основних курсів власною навчально-методичною літературою.
За ініціативою проф. О. І. Сича у навчальний процес почала запроваджуватися цивілізаційна парадигма викладання історії, зокрема для магістрантів-істориків ним розроблений і успішно читається курс „Цивілізації в історії людства”. Чимало зусиль довелося докласти йому особисто, щоби запровадити на факультеті сучасні хронологічні параметри викладання історії Нового часу – однієї з головних дисциплін загальноісторичного циклу підготовки фахівців-істориків. Таким чином, у зміст навчального процесу була внесена зміна принципового, можна сказати, концептуально-методологічного характеру, бо розширення хронологічних меж даного курсу (що вимагало переосмислення та нових оцінок багатьох явищ і процесів в історії XVI - XVII ст.) зумовило, в свою чергу, суттєві зміни як у структурі, так і у самому змісті даної навчальної дисципліни.
Підтриманню високого рівня викладання сприяло регулярне проведення відкритих лекцій і семінарських занять усіма, без винятку, викладачами кафедри з їх докладним обговоренням на засіданнях кафедри.

          Ще одним здобутком кафедри в царині навчального процесу стало постійне використання технічних засобів навчання. Це сталося знов-таки завдяки ініціативі та зусиллям її завідувача, і тепер виклад більшості кафедральних дисциплін забезпечений документальними та художніми відеоматеріалами, що є неабияким досягненням, бо дає можливість студентам не тільки слухати розповідь про події минулого, але й, так би мовити, „побачити історію”, яку їм викладають. Почин завідувача був підхоплений і іншими викладачами кафедри та вельми зацікавлено сприйнятий студентами. Дехто з них навіть долучився до виготовлення подібних відеоматеріалів. Крім солідної добірки відеоматеріалів, на кафедрі створена невеличка власна бібліотека, яка складається переважно з новітніх видань з історії.

         Інноваційні підходи до викладання історії, застосування сучасних методик і технологій навчання, оновлення самого змісту навчальних курсів, регулярне використання різноманітної наочності, вболівання за якість знань і професійних навичок студентів - все це ознаки ділової, творчої атмосфери, що запанувала на кафедрі. Слід також сказати, що в результаті наполегливої роботи усього колективу вдалося зламати хибні стереотипи, що панували серед студентів щодо навчання на даній кафедрі, про що свідчить зростання числа заяв студентів з проханням спеціалізуватися на кафедрі.

          Ще одним важливим напрямом діяльності кафедри була наукова робота, якою займалися всі її члени, хоча й з різною інтенсивністю. З кожним роком зростала кількість і географія наукових публікацій викладачів і аспірантів, у тому числі у поважних зарубіжних журналах та у фахових виданнях ВАК України.
Серед актуальних проблем історії нового та новітнього часу в центрі уваги науковців кафедри були такі: міграційні процеси в світі в ХІХ – ХХ ст., питання історії Першої світової війни, проблеми періодизації історії нового часу, визначення місця та ролі революцій в історії, проблеми методології історичного пізнання, внутрішня та зовнішня політика Румунії в міжвоєнний період, молодіжний рух в країнах Заходу в другій половині 1960-х рр., проблема Придністровського конфлікту та деякі інші.

         Традиційним напрямком наукових досліджень кафедри, який започаткував свого часу проф. І. М. Теодорович, можна вважати історію Першої світової війни. Проф. О. І. Сич, доц. О. Є. Сахновський, доц. І. А. Піддубний розробляли важливі та малодосліджені аспекти історії Першої світової з урахуванням світових тенденцій вивчення даної теми. У 2004 р. кафедрою була проведена наукова конференція, присвячена 90-річчю початку Першої світової війни за участю викладачів, аспірантів і студентів факультету, матеріали якої були надруковані в науковому збірнику „Історична панорама”, випуск 2-й. У 2008 р. кафедра успішно провела міжнародну наукову конференцію „Перша світова війна та проблема державотворення у Центральній і Східній Європі”, в якій взяли участь науковці України, Росії, Австрії та Німеччини. Матеріали конференції також були видані окремим збірником.
         Ще одним напрямком наукової роботи кафедри в 2002 – 2006 рр. була розробка низки теоретичних питань, зокрема проблем методології історичного пізнання, місця і ролі революцій в історії, проблеми періодизації історії Нового часу. Ці питання розроблялися насамперед проф. О. І. Сичем і доц. Є. В. Сахновським. Проблема періодизації історії Нового часу та роль революцій в історії розглядалися на засіданнях наукового семінару кафедри, матеріали обговорення яких були надруковані. У 2009 р. побачила світ науково-популярна монографія проф. О. І. Сича, присвячена одному з діячів Великої Французької революції кінця XVIII ст.
Доц. І. А. Піддубний плідно досліджував важливі аспекти історії Румунії та Буковини в міжвоєнний період, ставши одним із авторів монографії «Буковина в контексті європейських міжнародних відносин (з давніх часів до середини ХХ ст.)». Ця проблема кафедральної наукової теми сполучалася з дослідженням становища Буковини в складі Румунії в зазначений період та в перші роки її перебування в складі СРСР, яке здійснювали доценти І. А. Піддубний та В. Ф. Холодницький. Вони є співавторами монографій «Буковина: історичний нарис», «Чернівці: Історія і сучасність». І. А. Піддубний готує докторську дисертацію, досліджуючи еволюцію політичного ладу Румунії в міжвоєний період.
Доц. В. Ф. Холодницький поглиблено досліджував такі проблеми, як політичні репресії, депортації народів, повоєнна репатріація, повоєнний голод 1946 – 1947 рр. у Радянській Україні. Він є співавтором монографії «Додому в Райх! Переселення німців з Північної Буковини 1940 року (Матеріали, свідчення, документи)», а також членом асоціації дослідників голодоморів в Україні з 1994 р. при Інституті історії України НАН України, а з 2002 р. – членом Ради цієї асоціації.

           Крім окреслених вище, викладачі та аспіранти кафедри історії нового та новітнього часу розробляли й інші цікаві та важливі наукові проблеми, які ще недостатньо висвітлені в українській історіографії. Так, проблема молодіжного руху в країнах Західної Європи та США досліджувалася А. В. Мінаєвим, результатом чого стала підготовка ним кандидатської дисертації та її успішний захист у 2006 р. Асист. В. І. Пінцак розробляв тему „Політика України у врегулюванні придністровського конфлікту”, піддавши комплексному аналізу конфлікт у Придністров’ї, який розглядався ним як цілісне історико-політичне явище; підсумком його досліджень стала підготовка та успішний захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. Впродовж 2005 – 2006 рр. захистили дисертації й стали кандидатами історичних наук такі аспіранти кафедри, як О. Воробчук, О. Петраш, О. Міхасюта, О. Сахновський, О. Холодницька.
З 2006 р. колектив кафедри розробляє комплексну наукову тему «Соціально-політична історія країн Європи у ХХ ст.».

            Оцінюючи наукову роботу кафедри історії нового та новітнього часу, слід відмітити, що її викладачі завжди ставили собі за мету не тільки заповнити наявні прогалини у наукових знаннях з деяких важливих явищ, процесів і подій історії ХХ ст., але й застосувати здобуті знання (у вигляді фактичного матеріалу та зроблених узагальнень і висновків) у навчальному процесі. На основі проведених досліджень викладачами кафедри були розроблені й читаються декілька авторських спецкурсів, а також систематично запроваджуються в нормативні курси та навчальні посібники матеріали їх наукових статей і дисертацій. До тематики кваліфікаційних, дипломних і магістерських робіт були включені теми, що передбачали дослідження окремих аспектів кафедральної наукової теми.
          Великим досягненням кафедри можна вважати видання наукового збірника „Історична панорама”, який з 2006 р. є фаховим виданням ВАК України (з 2007 р. виходить двічі на рік).
Кафедра намагалася залучити до наукової роботи найбільш здібних студентів. Такі викладачі кафедри, як В.Ф. Холодницький, І. М. Гойло, Є. В. Сахновський, добре підготували студентів до участі у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт (всі студенти стали призерами конкурсу), а проф. О. І. Сич– студента Ю. Яремчука до участі в міжнародному конкурсі магістерських робіт, який проходив у Польщі, де його робота здобула перше місце.

          З 2001 р. на кафедрі регулярно (декілька разів впродовж навчального року) відбуваються засідання наукового семінару, обговорення проблем на якому є зазвичай зацікавленим і компетентним, що сприяє професійному спілкуванню й науковим дискусіям. Нерідко на його засідання запрошуються науковці з інших кафедр факультету та університету і навіть з інших ВНЗ. Науковий рівень проведення семінарів є настільки високим, що матеріали багатьох засідань були надруковані у збірнику „Історична панорама”. Наприклад, у квітні 2005 р. був проведений розширений науковий семінар за участю викладачів, аспірантів, студентів та учнів шкіл міста, присвячений 60-річчю Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, матеріали якого також були надруковані.
          Викладачі кафедри брали участь у багатьох міжнародних конгресах і конференціях, підтримували наукові зв’язки з Інститутом США і Канади, Інститутом загальної історії та Інститутом слов’янознавства Російської Академії наук (Москва), Інститутом українсько-німецьких досліджень Дніпропетровського університету, Інститутом з дослідження наслідків війн ім. Людвіга Больцмана (м. Грац, Австрія), Придністровським державним університетом ім. Т. Г. Шевченка (Тирасполь), фондом „Історична пам’ять” (Москва), друкувалися в таких престижних виданнях, як «Вопросы истории», «Новая и новейшая история», «Историческое пространство», «Клио. Журнал для учëных», «Український історичний журнал», «Ейдос», «Український історик», «Русин» «Historiсký časopis», «Human Affairs», «Politiсké Vedy», «Historická revue».

         1 вересня 2011 року кафедра історії нового та новітнього часу відсвяткувала десятиріччя з дня утворення. В урочистостях взяли участь пр

Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmasterмq @ўѓV^chnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.