ќновлено
2020-08-31
10:24

¬с≥ зав≥дувач≥ кафедрою

ћамедкес≥р јлекберл≥

(12. 02. 1914, м. ƒербент, ƒагестан – 1989, ћахачкала)

«ак≥нчив ƒербентське педагог≥чне училище (1930) та ћосковський ун≥верситет (1937). ”часник ¬еликоњ ¬≥тчизн€ноњ в≥йни. ѕрот€гом 1946 – 1949 рр. јлекберл≥ – старший викладач Ќальчицького та ЅлаговЇщенського педагог≥чного ≥нститут≥в, у 1949 – 1959 рр. – старший викладач, доцент ≥ завкафедрою ≥сторичного факультету „ерн≥вецького ун≥верситету.

« 1959 р. – професор ƒагестанського ун≥верситету.

јвтор монограф≥й: «’отинска€ война 1621 года» (1957) , «Ѕорьба украинского народа против турецко-татарской агресии во второй пол. ’V≤ – первой пол. ’V≤≤ вв.» (1961); студ≥й «« ≥стор≥њ боротьби украњнського народу проти турецькоњ агрес≥њ на початку ’V≤≤ ст. (1954), «¬плив рос≥йськоњ революц≥њ 1905 – 1907 рок≥в на розвиток революц≥йного руху в  итањ» (1957), «ƒо питанн€ ≥стор≥ограф≥њ ’отинськоњ в≥йни 1621 р.» (1956), «ƒо джерелознавства турецько-татарськоњ агрес≥њ на ”крањн≥» (1958).

 

 

 

≤ван ћихайлович “еодорович

(06. 06. 1923, м. “ересп≥л – 1998 рр., „ерн≥вц≥)

Ќародивс€ 6 червн€ 1923 р. у м. “ереспол≥ (ѕольща). Ќапередодн≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни зак≥нчив г≥мназ≥ю в м. ѕеремишл≥. ѕ≥д час в≥йни в≥н працював учителем у «ах≥дн≥й Ѕ≥лорус≥њ, згодом поступив на навчанн€ у Ѕарановичський учительський ≥нститут, п≥сл€ продовженн€ €кого продовжив навчанн€ у Ћьв≥вському ун≥верситет≥, де здобув диплом ≥сторика та поступив до асп≥рантури.

” 1949 р. захистив кандидатську дисертац≥ю у Ћьв≥вському ун≥верситет≥, п≥сл€ чого перењхав до м. „ерн≥вц≥. « того часу й до к≥нц€ житт€ працював в „ерн≥вецькому державному ун≥верситет≥ на посадах доцента, професора, захистив дисертац≥ю на здобутт€ наукового ступен€ доктора ≥сторичних наук. ƒовгий час очолював кафедру загальноњ ≥стор≥њ, пот≥м ≥стор≥њ нового та нов≥тнього часу.

 

 

¬≥тольд ¬≥кторович Ўаповалов

(19. 01. 1926, с. —пагость – 18. 08. 2004, „ерн≥вц≥)

¬≥тольд ¬≥кторович Ўаповалов народивс€ 19 с≥чн€ 1926 р. в с. —пагость  ореновського району  урськоњ област≥. ” розпал≥ ¬еликоњ ¬≥тчизн€ноњ в≥йни зак≥нчив с≥льську середню школу ≥ до призиву у с≥чн≥ 1944 р. до лав –ад€нськоњ јрм≥њ працював учителем початкових клас≥в.

” роки в≥йни освоњв профес≥ю шифрувальника в м. “ашкент≥, а з серпн€ 1945 по с≥чень 1946 р. займав посаду пом≥чника начальника штабу “уркестанського в≥йського округу в —амаркандськ≥й област≥ (”збекистан).

ѕ≥сл€ демоб≥л≥зац≥њ у березн≥ 1947 року ¬≥тольд ¬≥кторович прињхав в ”крањну ≥ через де€кий час, у тому ж 1947 роц≥, вступив на ≥сторичний факультет „ерн≥вецького ун≥верситету. ” напружен≥й прац≥ складних п≥сл€воЇнних рок≥в проходило навчанн€ майбутнього профес≥йного ≥сторика, етн≥чного рос≥€нина, €кий на все подальше житт€ пов'€зав свою долю з Ѕуковиною. ¬≥н працював ≥нструктором в≥дд≥лу шк≥л ≥ вуз≥в „ерн≥вецького обкому  ѕ ”крањни, секретарем партбюро „ерн≥вецького державного ун≥верситету.

« вересн€ 1963 р. ¬≥тольд ¬≥кторович Ўаповалов почав працювати в „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ на посад≥ старшого викладача кафедри загальноњ ≥стор≥њ. « тих п≥р багатьом покол≥нн€м студент≥в в≥н читав курс новоњ ≥стор≥њ крањн «аходу, ≥стор≥ю ‘ранц≥њ, спецкурси. ¬икладацьку роботу ¬≥тольд ¬≥кторович поЇднуЇ з громадською. ¬≥н став визнаним у м≥ст≥ й област≥ лектором.  ер≥вник школи лектор≥в-м≥жнародник≥в при ‘акультет≥ громадських профес≥й „ƒ”, голова правл≥нн€ обласноњ орган≥зац≥њ товариства „«нанн€".

Ќаукова д≥€льн≥сть ¬.¬.Ўаповалова в≥дзначалас€ вин€тковою ц≥леспр€мован≥стю. ѕеребуваючи в 1963 - 1964 рр. у р≥чн≥й асп≥рантур≥ при кафедр≥ новоњ та нов≥тньоњ ≥стор≥њ ћосковського ун≥верситету, в≥н завершив ≥ там же захистив кандидатську дисертац≥ю „Ѕоротьба французького роб≥тничого класу за безпосередн≥ економ≥чн≥ вимоги ≥ на захист демократичних свобод у 1951-1955 рр.".

« 1967 р. по 1972 р. займав посаду зав≥дуючого кафедрою загальноњ ≥стор≥њ, працював над завершенн€м докторськоњ дисертац≥њ „Ѕоротьба французького роб≥тничого класу за соц≥альний прогрес ≥ демократ≥ю у роки „етвертоњ республ≥ки", €ку усп≥шно захистив у 1980 р. у спец≥ал≥зован≥й рад≥ ћосковського ун≥верситету. ѕодальша д≥€льн≥сть ¬.¬. Ўаповалова незм≥нно пов'€зана з кафедрою ≥стор≥њ нового та нов≥тнього часу, €ку в≥н очолював прот€гом 1987 - 1991 рр. вже €к доктор ≥сторичних наук ( з жовтн€ 1981 р.), професор (з березн€ 1982 р.). “ут п≥д його кер≥вництвом захистили кандидатськ≥ дисертац≥њ асп≥ранти —.ќ. –оманенко, —.—. “ро€н, ј.ћ.  руглашов, ќ.√. Ўирокова. ƒе€к≥ з них ≥ сам≥ стали докторами наук.

 

 

 

ёр≥й ≤ванович ћакар

( народ. 4. 02. 1935 р.)

ёр≥й ≤ванович ћакар народивс€ 4 лютого на прадавн≥й украњнськ≥й земл≥ ’олмщина (тепер у склад≥ –еспубл≥ки ѕольща), у сел≥ Ќовос≥лки “омаш≥вського пов≥ту. ѕо зак≥нченн≥ сьомого класу не мав змоги продовжити навчанн€ у школ≥, тому вступив до ¬олодимира-¬олинського педучилища, €ке розпочало п≥дготовку вчител≥в ф≥зкультури. ¬ 1953 р. п≥сл€ зак≥нченн€ педучилища, вступив на заочне в≥дд≥ленн€ ≥сторичного факультету  ињвського ун≥верситету. ѕаралельно ё. ћакар розпочав вчительську роботу в «атурц≥вьк≥й середн≥й школ≥. ¬ 1954 р. був призваний на в≥йськову службу у пов≥тр€но-дисантн≥ в≥йська спочатку в –€зан≥, а пот≥м у –иб≥нську. ѕ≥сл€ демоб≥л≥зац≥њ у 1957 р. ё. ћакар продовжив заочно навчанн€ у  ињвському ун≥верситет≥, р≥вночасно працюючи вчителем. ¬чителював спочатку в Ќовоукрањнськ≥й середн≥й школ≥ «абузького району Ћьв≥вськоњ област≥. « наступного навчального року, тобто з вересн€ 1958 р. переведено на посаду вчител€ ≥стор≥њ ≥ ф≥зкультури до середньоњ школи є2 м≥ста „ервонограда.  оли ёр≥й ћакар 1962 р. зак≥нчив навчанн€ в ун≥верситет≥, його призначено директором √≥рницькоњ восьмир≥чноњ школи, €ку в≥н реорган≥зував згодом у „ервоноградську середню школу є6.

¬ 1971 р. за конкурсом перейшов до „ерн≥вецького ун≥верситету. ўе працюючи директором щколи ё. ћакар наполегливо займавс€ науковою роботою. ¬осени 1967 р. прот€гом двох м≥с€ц≥в в≥н збирав матер≥али у центральних арх≥вах ѕольщ≥. Ќауковий пошук завершивс€ захистом на початку 1971 р. кандидатськоњ дисертац≥њ «¬аршавське збройне повстанн€ 1944 р.», опубл≥кувавши попередньо р€д розв≥док у кињвських наукових виданн€х.

ѕерейшовши до „ерн≥вецького ун≥верситету ё. ћакар розробив ≥ прот€гом багатьох рок≥в викладав студентам-≥сторикам пров≥дн≥ курси з нов≥тньоњ ≥стор≥њ заруб≥жних крањн. ¬≥н продовжив також розпочату попередньо наукову д≥€льн≥сть. ƒо ун≥верситету ё. ћакар прийшов, будучи вже кандидатом ≥сторичних наук, на посаду старшого викладача кафедри всесв≥тньоњ ≥стор≥њ. «годом став доцентом кафедри ≥стор≥њ нового та нов≥тнього часу.

Ќаприк≥нц≥ 1975 р. колеги обрали ё. ћакара на посаду декана ≥сторичного факультету, €ку в≥н об≥ймав повних двадц€ть с≥м рок≥в, залишивши њњ з початком 2003 року. «аймаючи цю важливу в ун≥верситетськ≥й систем≥ посаду ё. ≤. ћакар повн≥стю розкрив св≥й хист зд≥бного орган≥затора викладацького ≥ студентського колективу.

« ≥н≥ц≥ативи ё. ћакара та п≥д кер≥вництвом з 1994 року на факультет≥ д≥Ї спец≥ал≥зована рада ≥з захисту докторських ≥ кандидатських дисертац≥й з ≥сторичних наук. « вересн€ 2004 року р≥шенн€м ѕрезид≥њ ¬ј  ”крањни зам≥сть одн≥Їњ спецради на факультет≥ д≥Ї дв≥ – окремо з ≥сторичних ≥ пол≥тичних наук. ƒругу очолюЇ професор ћакар.  ожна з рад маЇ право приймати до захисту докторськ≥ ≥ кандидатськ≥ дисертац≥њ за двома спец≥альност€ми.

« 1998 року на ≥сторичному факультет≥ розпочалас€ п≥дготовка фах≥вц≥в-пол≥толог≥в. ¬≥дпов≥дно кафедру ≥стор≥њ нового та нов≥тнього часу, €ку з початку 1992 року очолював декан факультету, реорган≥зовано на кафедру всесв≥тньоњ ≥стор≥њ та пол≥толог≥њ. «годом њњ розд≥лено на дв≥ окрем≥ кафедри. «‘€вилас€ кафедра пол≥толог≥њ та соц≥олог≥њ.

ј з 1999 року на факультет≥ розпочато п≥дготовку фах≥вц≥в з напр€мку ћ≥жнародн≥ в≥дносини. ” черговий раз 2000 року в≥дбувс€ под≥л кафедри на той час всесв≥тньоњ ≥стор≥њ та м≥жнародних в≥дносин на кафедри ≥стор≥њ нового ≥ нов≥тнього часу, €ку очолив професор ќлександр —ич, вихованець ё.≤. ћакара, ≥ кафедру м≥жнародних в≥дносин. Ќею керуЇ ёр≥й ≤ванович ћакар.

«а роки прац≥ в „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ ним п≥дготовлено п≥втори дес€тк≥в ≥ близько дес€ти доктор≥в з ≥сторичних та пол≥тичних наук. ¬изнанн€м його авторитету в наукових колах ”крањни Ї шестир≥чна прац€ вченого експертом ¬ј  ”крањни з пол≥тичних наук. « ≥н≥ц≥ативи та безпосередньоњ участ≥ професора ћакара в „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ проход€ть велик≥ м≥жнародн≥ форуми та окрем≥ тематичн≥ конференц≥њ. —еред них можна назвати хоча б дек≥лька. ÷е: в далекому 1975 р. – «V≤≤ ¬сесоюзна конференц≥€ ≥сторик≥в-слав≥ст≥в» за участю понад 200 вчених; у 1990 – «≈м≥грац≥€ населенн€ зах≥дноукрањнських земель до ѕ≥вн≥чноњ јмерики на рубеж≥ ’≤’ – ’’ ст. ѓњ роль в освоЇнн≥ канадського «аходу», за участю украњнських ≥ канадських науковц≥в; у 2000 – ѕерший конгрес украњнських ≥сторик≥в «”крањнська ≥сторична наука на прот€з≥ ’’≤ стол≥тт€», орган≥зований сп≥льно з ”крањнським ≤сторичним “овариством, очолюваним професором Ћюбомиром ¬инаром. ” конгрес≥ вз€ло участь понад 300 вчених; у 2002 - V конгрес ћ≥жнародноњ асоц≥ац≥њ украњн≥ст≥в, в €кому вз€ло участь понад 900 вчених з 24 крањн св≥ту. ё.≤. ћакар брав участь в буковинознавчих досл≥дженн€х, вивченн≥ украњнсько-польських м≥ж- людських ≥ м≥ждержавних стосунк≥в на р≥зних етапах ≥стор≥њ, досл≥дженн€ ≥стор≥њ ≥ сьогоденн€ украњнськоњ д≥аспори, ≥стор≥њ  анади, ѕольщ≥, сучасних в≥дносин тощо. Ѕагато працюЇ ё.≤. ћакар в галуз≥ украњнсько-польських наукових контакт≥в. «а його безпосередньоњ участ≥ укладен≥ угоди про сп≥впрацю з ¬аршавським, ∆ешовським ун≥верситетами та —вЇнтокшиською пол≥техн≥кою. як вже згадувалос€, професоров≥ ћакару належить велика к≥льк≥сть наукових та науково-методичних праць. Ћише останн≥ми роками з-п≥д його пера – самост≥йно чи з колегами – вийшли прац≥: «’олмщина ≥ ѕ≥дл€шш€ у перш≥й половин≥ ’’ ст. ѕол≥тична проблематика» (Ћьв≥в, 2003), «« ”крањною в серц≥» („ерн≥вц≥, 2003) – написана сп≥льно з дружиною – Ћеонорою ћакар; «’отинщина. ≤сторичний нарис» („ерн≥вц≥, 2002) – у сп≥вавторств≥ з проф. ќлександром ƒобржанським та доцентом ќлександром ћасаном; «ћудр≥сть народна – мудр≥сть м≥жнародна. ѕрисл≥в‘€, приказки, крилат≥ вислови та мовн≥ звороти дев‘€тьма мовами» („ерн≥вц≥, 2004) – сп≥льно з доцентами јндр≥Їм ∆овк≥вським ≥ “арасом ≤васютином з кафедри ≥ноземних мов ≤сторичного факультету та ≥ншими науковц€ми, в тому числ≥ з Ћьв≥вського ун≥верситету. ” „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ ≥м. ё. ‘едьковича пройшов шл€х в≥д старшого викладача до знаного в ”крањн≥ та за њњ межами професора. «авд€ки його ц≥леспр€мованост≥ ≥ наполегливост≥ ≤сторичний факультет з малого, малов≥домого п≥дрозд≥лу перетворивс€ на багато проф≥льну, потужну науково-навчальну складову частину „ерн≥вецького ун≥верситету.

ёр≥й ≤ванович ћакар – почесний професор „ерн≥вецького та ¬олинського ун≥верситет≥в. ƒо дес€тил≥тт€ незалежност≥ ”крањни йому присвоЇно почесне званн€ «аслужений д≥€ч науки ≥ техн≥ки ”крањни.

 

 

ќлександр ≤ванович —ич

(народ. 25. 01. 1954 р.)

«ак≥нчив ≥сторичний факультет „ерн≥вецького ордена “рудового „ервоного ѕрапору державного ун≥верситету в 1977 роц≥, отримавши диплом з в≥дзнакою (спец≥альн≥сть – ≥стор≥€). ѕрисвоЇна квал≥ф≥кац≥€ – ≥сторик, викладач ≥стор≥њ та сусп≥льствознавства. Ќагороджувавс€ ÷  ¬Ћ —ћ та ћ¬ ——ќ —–—– значками ««а в≥дм≥нне навчанн€» в 1973 – 1976 рр. «ак≥нчив факультет громадських профес≥й (в≥дд≥ленн€ лектор≥в-м≥жнародник≥в) та двор≥чн≥ курси англ≥йськоњ мови при „ƒ”.

ѕ≥сл€ зак≥нченн€ ун≥верситету працював на ≥сторичному факультет≥ на посадах лаборанта й старшого лаборанта, у жовтн≥ 1979 р. обраний за конкурсом на посаду викладача кафедри ≥стор≥њ нового та нов≥тнього часу, з листопада 1986 р. працював на посад≥ доцента, в липн≥ 1995 р. переведений на посаду професора т≥Їњ ж кафедри. ¬чене званн€ доцента отримав у 1988 р., вчене званн€ професора - у жовтн≥ 2000 р.

” 1984 – 1995 рр. - позаштатний референт ≤нституту науковоњ ≥нформац≥њ з сусп≥льних наук јЌ —–—– (пот≥м – ≤Ќ≤ќЌ –ос≥йськоњ јЌ). « 1998 р. - асоц≥йований член –ос≥йськоњ асоц≥ац≥њ вивченн€  анади (–ј¬ ). ѕост≥йний член —пец≥ал≥зованоњ вченоњ ради ƒ 76.051.03 по захисту докторських ≥ кандидатських дисертац≥й з ≥стор≥њ при „ерн≥вецькому ун≥верситет≥ з 1995 р.

¬аш≥ зауваженн€, запитанн€ та пропозиц≥њ:webmasterњenШm@≤•µЫchnu.edu.ua
 © 1999-2010 „ерн≥вецький нац≥ональний ун≥верситет ≥мен≥ ёр≥€ ‘едьковича; ѕрограмуванн€:  рамар ј.¬.